Україна в 2013-2021 рр. безпрецедентно підвищила споживання скрапленого газу, ставши не тільки найбільшим ринком LPG у Східній Європі, але і одним з найбільш динамічно зростаючих ринків газу в світі. З 2019 р. річне споживання LPG на українському ринку перетнуло відмітку 2 млн т, втричі збільшивши обсяги в порівнянні з початком десятиліття. Чому зростає ринок, але не росте виробництво? Тенденцію підвищення переробки підхопили лише приватні виробники, держсектор – ухиляється і чомусь не хоче бачити перспектив.

Дмитро Мосієнко, Олександр Сіренко

Зростання ринку скрапленого газу синхронно супроводжувалося зупинкою в 2005-2012рр. одного за іншим п'яти українських НПЗ з шести, що існували в країні, і чиї поставки робили ціни на пальне на внутрішньому ринку стабільними.

Так, серед тих, що зупинилися був Лисичанський НПЗ, власником якого є російська «Роснєфть», яка при будь-якій владі залишається домінуючим постачальником дизпалива і скрапленого газу на український ринок з Росії.

З Одеського НПЗ, як і з країни в цілому втік младо-олігарх Сергій Курченко. «Революціонери» близькі до уряду і парламенту 2014-2016 рр. нещадно розграбували унікальний завод, рапортуючи, що все пальне пішло на потреби знекровленої  армії, не соромлячись при цьому потягти з Одеського заводу і «залізо» - дороге обладнання. Обидва підприємства були надійними виробниками скрапленого газу в Україні.

Логічно було б припустити, що динамічний розвиток українського ринку LPG, такого екологічного пального, дасть імпульс інвестиціям у внутрішню газопереробку, і в першу чергу, себе на цьому напрямку проявить флагман українського газовидобутку, компанія «Укргазвидобування» (УГВ), що входить до НАК «Нафтогаз України». Держкомпанія є оператором Шебелинського ГПЗ, а також філій газопереробки в Базилівщині, Яблунівці, Юліївці та Тимофіївці. Ідея будівництва нового ГПЗ «Укргазвидобування» літала у повітрі.

З паспортом РФ

Однак, цього не сталося. Зростало споживання, яке задовольнялося за рахунок закордонного пального, переважно з РФ. Наприклад, в 2020 р з більш, ніж 2 млн т LPG, які використовували на українському ринку автомобілісти, побутові споживачі, нафтохімічний завод у Калуші, підприємства агросектору та інших галузей, 80% припало на імпортний газ з Росії, Білорусі та Казахстану.

Виробництво скрапленого вуглеводного газу на українських підприємствах становило у 2020 р. 408,4 тис. т, приблизно стільки ж поставляє на український ринок і найбільший російський виробник «Роснефть».

Внутрішнє виробництво здійснюють в основному, на підприємствах «Укргазвидобування» (сумарно 144,3 тис. т газу що менше на 5.5% в порівнянні з 2019 р. і складає 35,3% внутрішнього виробництва), Напівдержавна «Укрнафта», яка відвантажила 116,5тис т (+ 3,9% до 2019 р.) або 28,4% внутрішнього виробництва, і компанія «Укртатнафта», оператор Кременчуцького НПЗ потужністю 7 млн т/рік (виробництво становило 105 тис. т, + 10,5% до 2019 р. або 25,7% українського власного виробництва LPG). Таким чином, при всій домінуючій ролі УГВ, саме «Укрнафта» і «Укртатнафта» стали рушіями хоч і невеликого, але відчутного зростання виробництва скрапленого газу в Україні.

Все це відбувалося в той період, коли менеджмент УГВ бездарно просаджував мільярд за мільярдом на напівміфічний проект збільшення внутрішнього видобутку природного газу з 15 до 20 млрд м3/рік (Увага! Нікого не притягнули до відповідальності, більш того, всім щедро були роздані мільйонні премії за небачений але також і невидимий «успіх». У якій країні таке ще можливе?).

Хотілося б ще раз нагадати, що внутрішнє виробництво забезпечує лише 20% споживання LPG в країні, і кожна тисяча тонн вироблена на українських підприємствах - це близько півмільйона доларів, які вдається заощадити з тих близько $1,6 млрд, які імпорт скрапленого газу щорічно вимиває з української економіки, при тому, що в країні є і необхідні ресурси, і розвинений газовидобуток, і кваліфіковані фахівці!

Крім багатомільярдного, але безглуздого проекту «20/20», в паливному напрямку нічого видатного не сталося. Динамічного розвитку заводів, а тим більше державної мережі АЗС - не відбувалося. Так, дякувати парі технічних рішень і УГВ вдалося дешево уникнути зупинки Шебелинського ГПЗ, проскочити в лігу виробників Євро-5, щоправда, в основному за рахунок присадок.

Але при цьому держкомпанія витратила величезні суми в рекламну розкрутку зовсім пересічного за своїми якостями Шебелинського бензину. А на головні проекти не вистачило чи то грошей, чи то бажання: менеджери «Укргазвидобування» кілька разів попіарилися на ідеї побудувати новий ГПЗ потужністю 70 тис. т/р. (140 тис. т/р. після розширення) в Хрестищах, Харківської області, але реалізувати проект держкомпанія виявилася нездатна.

Варто підкреслити, що ідея будівництва нових ГПЗ в зазначений період приходила не тільки менеджменту неповороткого держхолдингу. З підказки нашого колеги і редактора Геннадія Кобаля Полтавська газонафтова компанія (ПГНК) побудувала в Полтавській області успішний ГПЗ і досить швидко відбила гроші.

Не менш успішні проекти реалізували також в видобувних компаніях «Гео-Альянс» і «Регал Петролеум», тим самим, довівши, що газопереробка, - це не тільки не ракетні технології, але навіть і не нафтопереробні технології - потрібно братися і робити!

Додамо, що нові ГПЗ ростуть, як гриби після дощу і в Казахстані, якому, при всій повазі ще досить далеко до рівня видобутку газу в Україні. Один із свіжих проектів почали днями реалізовувати на Кашагані. Можна не любити «Газпром», але ви хоча б одним оком подивіться на мегапроект на Далекому сході, де 9 червня був запущений в експлуатацію Амурський ГПЗ, потужністю 42 млрд м3/рік, другий за потужністю завод у світі. Не подобаються держкомпанії, подивіться, як будують і заробляють приватні фірми. Ключові слова - «будують» і «заробляють».

Що ж заважає чиновникам «Нафтогазу України» реалізувати проект, який десятками вже реалізували на просторах Євразії і в Східній Європі? Адже модернізувати НПЗ, і будувати ГПЗ під євростандарти рідких вуглеводневих палив і LPG наші сусіди почали ще в нульових роках, і системи закупівель технологій, а також залучення понад дешевих європейських, американських, японських кредитів вже давно налагоджені.

За даними інформованих джерел в держкомпанії, незважаючи на готовність цілої низки передових західних компаній забезпечити технологію і швидку реалізацію проекту Хрестищенського ГПЗ, колишнє керівництво не змогло забезпечити організацію тендерної процедури та дати старт проекту. Сотні мільйонів доларів, які на дуже вигідних умовах пропонують іноземні банки для цього проекту, залишилися невикористаними на розвиток такого важливого виробництва колишнім керівництвом НАК «Нафтогаз України».

Поки ще не пізно

Учасники ринку переконані, що, незважаючи на затримку, до кінця 2021 або найпізніше у 2022 р. вступить в силу Техрегламент, а з ним і контроль на відповідність євростандарту тих обсягів LPG, що імпортуються на український ринок. Це означає, що всі вітчизняні виробники газу, які провели або проведуть відповідну сертифікацію, потрапляють в преміум сегмент на внутрішньому ринку, адже не сертифікований імпорт вимагатиме доочистки і змусить постачальників втрачати гроші.

Проекти будівництва ГПЗ мають досить короткий цикл (особливо, якщо усунути бюрократичну тяганину), і у сьогоднішнього нового менеджменту «Нафтогазу» є дивовижна можливість посісти лідируюче місце на преміальному LPG ринку країни. Звичайно, для цього необхідно дослухатись до серйозних технологічних компаній, здатних гарантувати терміни будівництва і якість майбутньої продукції, а не просто закопати в землю мільярди, як це, скажімо, успішно вийшло у апологетів ганебної кампанії «20/20».

Вікно цієї нагоди не буде нескінченним. Такий преміальний газ вже поставляє з Казахстану компанія «Тенгизшевройл» (ТШО), такий LPG почнуть поставляти, провівши модернізацію своїх потужностей російські виробники, які, так, «довго запрягають», але, як уже неодноразово показував досвід російських проектів нафто і газопереробки, - «швидко їздять», особливо просторами українського LPG ринку, який раптом став для них преміальним.

Підкреслимо, що будівництво ГПЗ - тема, звичайно, відповідальна, але це далеко не так складно, як наростити на 30% річний видобуток газу. У той же час, вибір перевірених ліцензіарів і успішна реалізація першої та наступних стадій проекту - це такі необхідні сьогодні українському ринку імпортозаміщення, рішуче підвищення енергобезпеки України, створення доданої вартості, збереження валютних ресурсів і так, робочі місця! Хіба це все не повинне бути основними пріоритетами роботи держкомпаній українського енергетичного сектора? Врешті решт знайшли в державі кошти на «Велике будівництво».