Лисичанський нафтопереробний завод (також відомий як ЛИНІК — «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» та ЛИНОС — «ЛисичанськНафтоОргСинтез») — один із найбільших НПЗ України, розташований у Луганській області. До окупації Лисичанську у 2014 р., а потім у 2022 році російськими військами підприємство відігравало ключову роль у забезпеченні країни нафтопродуктами. Сьогодні завод перебуває в зоні тимчасової окупації, а перспективи його відновлення залишаються предметом стратегічних обговорень.
Основна інформація про Лисичанський НПЗ
- Розташування: м. Лисичанськ, Луганська область
- Проектна потужність: понад 8 млн тонн нафти на рік
- Рік запуску: 1976
- Статус: не працює з 2012 року
- Колишній власник: структура «Роснефть»
Історія заводу
Лисичанський НПЗ розпочав роботу в середині 1970-х років і швидко став важливим індустріальним об’єктом для економіки Луганської області. У радянські часи він вважався одним із найсучасніших НПЗ у всьому СРСР — до прикладу, на етапі запуску його потужності з переробки становили близько 8 млн т нафти на рік, потім потужність було збільшено втричі, і на початку 90-х на заводі було перероблено рекордний обсяг сировини - 23,7 млн т. Проте у 90-тих завод через постійний дефіцит сировини та відсутність стратегії колишніх керівників втрачає дві первинні установки АВТ.
Цей завод був не лише виробничим гігантом, а й формував ціле місто: для його працівників збудували житлові масиви, соціальну інфраструктуру та навіть культурні установи. У пікові роки на підприємстві працювало понад 7 тис. людей, а продукція йшла як на внутрішній ринок, так і на експорт.
У 2000-х роках контроль над підприємством перейшов до російської компанії ТНК, що з одного боку викликало хвилю занепокоєння в енергетичних колах України, з іншого гарантувало обсяги нафти з Росії та подальший технологічний розвиток. Незважаючи на те, що завод мав стратегічне значення та мав доступ до дешевої російської нафти, що постачалась трубопроводом, через десять років обсяги переробки поступово знижувалися. У 2012 році діяльність була повністю зупинена нібито через «економічну неефективність». Водночас експерти вказували, що справжньою причиною була політика Росії щодо зменшення енергетичної самостійності України.
Після початку війни на Донбасі у 2014 році Лисичанський НПЗ опинився неподалік лінії фронту, а саме місто захопили проросійські бойовики за підтримки військових РФ. А з початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році територія заводу потрапила під російську окупацію. За непідтвердженими даними, частина обладнання була пошкоджена або вивезена. Водночас підприємство неодноразово згадувалося як потенційний об’єкт для відновлення після деокупації.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1976 | Офіційний запуск Лисичанського НПЗ. Початок промислової переробки нафти |
| 1980-ті | Завод вийшов на пікову продуктивність. Переробляв понад 7,5 млн тонн нафти щорічно |
| 1990-ті | Завод ставить рекорд з переробки та починає зменшувати обсяги, держава шукає постачальників нафти та інвестора |
| 2000-ні | Контроль над підприємством переходить до «ТНК». Відбувається модернізація заводу, але починається скорочення виробництва |
| 2012 | Повна зупинка заводу. Персонал частково звільнено або переведено на консерваційні роботи |
| 2013 | Поглинання ТНК-ВР російською НК «Роснєфть». Нафтопереробний актив в Україні переходить до державної «Роснєфть» |
| 2014 | Початок війни на Донбасі. Завод опиняється поблизу зони бойових дій |
| 2022 | Після повномасштабного вторгнення РФ — окупація території, ймовірне руйнування об’єктів |
Цікавий факт: у 1984 році завод отримав Державну премію УРСР за впровадження технології глибокої переробки нафти, що дозволяла підвищити вихід бензину та дизелю до 75% — це був один із найвищих показників у СРСР на той час.
Ще один факт: на території заводу працював спеціалізований навчальний центр, у якому готували операторів технологічного устаткування для всього нафтопереробного сектора України.
Етапи будівництва та модернізації ЛИНІК
Лисичанський НПЗ був зведений у 1970-х роках як один із наймасштабніших інфраструктурних проєктів радянського періоду на території України. Перша черга заводу була введена в експлуатацію в жовтні 1976 року, друга — у 1979 році. Завод став важливим центром переробки нафти для потреб усього Радянського Союзу. Його розташування біля залізничних вузлів та трубопроводів дозволяло ефективно отримувати сировину та відвантажувати продукцію.
У 1980-х роках підприємство стало флагманом із технологічної модернізації. Було запущено установку глибокої переробки нафти, яка дозволяла досягти показника виходу світлих нафтопродуктів понад 75%, що на той момент було дуже високим показником. Це дало змогу заводу виробляти бензин, дизельне пальне та інші продукти з високим коефіцієнтом корисного використання сировини. На заводі опанували випуск авіакеросину: на території АВТ-2 побудували технологічну колону Мерикат-2, за допомогою якої НПЗ мав потужність з виробництва керосину ТС-1.
У 1992–1994 роках на заводі була зібрана та введена в експлуатацію установка з виробництва поліпропілену потужністю 100 тисяч тонн на рік. Проте в перші роки потужності використовувалися лише на 10%: у 1994 році випуск поліпропілену склав 11,2 тис. т, у 1995 році — 13,99 тис. т. Крім того було розроблено проєкт
Один з останніх етапів модернізації заводу відбувся у 2000-ні роки під керівництвом ТНК.
Бітумне виробництво
- У липні 2004 року на Лисичанському НПЗ було введено в експлуатацію нове бітумне виробництво потужністю 375 тис. тонн на рік.
- Цей проєкт був частиною програми розширення асортименту готової продукції заводу з орієнтацією на потреби дорожньо-будівельної галузі.
- Виробництво передбачало випуск широкої номенклатури бітумів, зокрема дорожніх, будівельних і покрівельних марок, з можливістю адаптації під технічні вимоги українських та міжнародних стандартів.
- Запуск бітумного комплексу дав змогу зменшити залежність України від імпорту дорожніх бітумів, особливо у пік сезонів дорожніх робіт.
- Сучасне технологічне обладнання дозволяло досягти стабільної якості продукції та відповідати екологічним нормам експлуатації.
Установка ізомеризації бензинових фракцій
- Установку було введено в експлуатацію у липні 2005 року на ЛИНІК в рамках програми модернізації підприємства.
- Ліцензіатом технології виступила російська компанія «СІЕ Нефтехім» (SIE Neftehim), що розробила процес ізомеризації під назвою «Ізомалк-2» (Isomalk-2).
- Метою впровадження було покращення якості бензину за рахунок перетворення легких вуглеводнів (нормальний пентан) на високооктанові компоненти.
- Установка дозволила заводу виробляти бензин із покращеними екологічними характеристиками, відповідно до вимог стандарту Євро-4.
- Впровадження технології сприяло підвищенню конкурентоспроможності продукції Лисичанського НПЗ як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
У 2000-их на НПЗ було збудовано установку КЦА (короткоциклової адсорбції) для виробництва водороду, який потрібен для установки гідроочищення, продуктом котрої було дизпальне з низьким вмістом сірки: на старті 50 ppm (Євро-4), а пізніше до 10 ppm (Євро-5). Крім того був розроблений проєкт установки висбрекингу, яка мала суттєво покращити ефективність нафтопереробки: збільшити вихід світлих нафтопродуктів за рахунок термічного крекингу важких залишків (мазуту та гудрону) та подачі на бітумну установку більш якісної сировини. Проте проект так і не було реалізовано.
У 2010 році на підприємстві стартувала реконструкція установки сіркоочистки сухих газів, що мало відповідати сучасним екологічним вимогам. Попри ці зусилля, зовнішньополітичні фактори та економічні виклики почали впливати на подальшу долю підприємства.
Технологічна схема Лисичанського НПЗ:
- первинна переробка (дві установки ЕЛОУ АВТ) 16 млн т /р.
- риформинг бензинів, 2 млн т/р.
- гидроочищення дизпального та керосину, 4 млн т/р. (ЛЧ-24/300№1 та ЛЧ-24/300№2 по 2 млн т/р.)
- каталітичний крекинг 2,2 млн т/р.
- виробництво водороду (КЦА)
- ізомерізація бензину, 300 тис т/р.
- виробництво сірки, 30 тис. т/р.
- виробництво поліпропілену, 100 тис. т/р.
- бітумная установка, 400 тис. т/р.
Номенклатура нафтопродуктів Лисичанського НПЗ:
- скраплений газ (пропан-бутан)
- бензин А-80
- бензин А-92
- бензин А-95
- бензин А-98
- дизпальне
- авіакеросин (ТС-1)
- мазут
- битум
- пропілен
- етилен
- ББФ (бутан-бутиленова фракція)
- поліпропилен
- сірка
- бензол
Значення Лисичанського НПЗ для України
Обсяги переробки нафти Лисичанським НПЗ в період 2000-2010 рр. коливались в межах 2-6 млн т/р. До зупинки у 2012 році Лисичанський НПЗ, разом із Кременчуцьким, становив основу внутрішнього виробництва нафтопродуктів в Україні. У кращі роки підприємство забезпечувало понад 20% потреб країни в бензині та дизелі.
У часи пікової роботи Лисичанський НПЗ не тільки переробляв імпортовану сировину, а й працював з українською нафтою, зокрема з родовищ Полтавщини та Харківщини. Це дозволяло зменшувати залежність від імпорту нафтопродуктів та створювало робочі місця — до 3 тисяч осіб були залучені до роботи на підприємстві й у суміжних галузях.
Завод мав сучасну інфраструктуру: доступ до магістрального нафтопроводу «Дружба» («Придніпровські магістральні нафтопродуктопроводи» «Укртранснафти»), власну залізничну станцію, нафтосховище та автоналивну естакаду. Це дозволяло швидко доставляти продукцію в будь-який регіон України.
Після 2012 року Україна поступово втратила власну потужність з глибокої переробки нафти. З початком повномасштабної війни у 2022 році Кременчуцький НПЗ був знищений російськими обстрілами, що остаточно позбавило країну власного виробництва пального.
У разі модернізації та повторного запуску Лисичанський НПЗ міг би стати ключовим активом енергетичної безпеки України. За умови належного захисту від повітряних атак і стабільного постачання сировини, він дозволив би:
- суттєво скоротити імпорт дизпального та бензину;
- забезпечити критичні галузі економіки власним ресурсом у разі логістичних збоїв;
- розвивати експорт продукції в країни Східної Європи;
- сприяти відновленню промислового потенціалу Луганщини після деокупації.
Крім того, завод міг би стати базовим майданчиком для розвитку зелених технологій, таких як виробництво біоетанолу або альтернативного пального — за умови залучення інвесторів та державної стратегії підтримки переробної галузі.
Зупинка Лисичанського НПЗ у 2012 році та роль Курченка
Збільшення імпорту російських та білоруських нафтопродуктів до України змусили власника - ТНК-ВР шукати нову схему роботи заводу. У 2011 р. була спроба завантажити підприємство за толинговою схемою (давальницька переробка нафти). За цих умов завод не розмитнював сировину й вивозив до Росії назад отримані нафтопродукти. Проте толинг пропрацював недовго через появу на українському ринку імпортного пального без податків за участі компаній Курченка, які використовували так званий перерваний транзит нафтопродуктів.
У 2012 році виробництво на заводі було зупинено. Офіційно — через нерентабельність і зношеність обладнання, але експерти вказували на політичну гру з боку тодішньої влади та російських енергетичних інтересів. На той час завод належав російській компанії ТНК, яку пізніше поглинула державна «Роснєфть», яка пізніше оголосила про консервацію заводу.
Саме у 2012-2013 роках з’являється фігура Сергія Курченка — молодого бізнесмена, близького до влади президента України Віктора Януковича. Через групу компаній «Газ Україна», яка через схеми уникала сплати податків при розмитненні російських та білоруських нафтопродуктів, він намагався створити монополію на імпорт та торгівлю пальним, що робило нерентабельним виробництво нафтопродуктів в Україні. Курченко прагнув взяти під контроль Лисичанський НПЗ і, за даними журналістських розслідувань, готував варіанти відновлення заводу під своїм контролем. Проте цей план так і не був реалізований.
Перша окупація у 2014 році
У травні 2014 року, після початку війни на Донбасі, Лисичанськ був захоплений проросійськими бойовиками. Завод опинився в епіцентрі бойових дій, і частина його інфраструктури була пошкоджена. Виробництво, яке і без того не працювало, остаточно зупинилось.
24 липня 2014 року сили АТО звільнили Лисичанськ. Це була важлива стратегічна перемога, адже місто є одним із ключових промислових центрів Луганської області. Після деокупації виникали ініціативи з відновлення НПЗ, однак жодна з них не отримала реального розвитку.
Використання ЛУПОН та роль Медведчука
Після звільнення Лисичанська у 2014 році нафтопереробний завод залишався бездіяльним, проте інфраструктура навколо нього не була повністю занедбана. Зокрема, активно використовувалась заводська нафтобаза - «Лисичанськнафтопродукт» або стара назва - ЛУЗН (рос. ЛУПОН - «Лисичанское управление по обеспечению нефтепродуктами»), яка стала ключовим логістичним хабом для перевалки пального «Роснєфті».
За даними розслідувань, саме через ЛУПОН у 2017–2019 роках перевозили російське дизпаливо. Цей процес відбувався через компанії пов'язані з політичним діячем Віктором Медведчуком - Proton Energy, Wexler та Glusco (проєкти Нісана Мойсеєва та Петра Белза). Цю ситуацію журналісти описували в аналітичному матеріалі «Битва за ЛУПОН». Попри обіцянки відновити завод, цього так і не сталося. ЗМІ писали про те що Медведчук разом з мережею ТНК придбав також і Лисичанський НПЗ, але юридичного підтвердження цьому не вдалось знайти. Пізніше стало відомо, що жінка Медведчука Оксана Марченко була співласницею Новошахтінського НПЗ в Ростовській області.
Друга окупація у 2022 році
Під час повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році Лисичанськ знову став ареною активних бойових дій. На початку липня 2022 року місто опинилося під російською окупацією. Внаслідок обстрілів та бомбардувань значна частина заводу зазнала руйнувань.
13:09 / 28 березня, 2025За повідомленнями Генерального штабу ЗСУ, об’єкт частково захопили, а його інфраструктура була виведена з ладу. Це поставило під ще більше сумнівів можливість швидкого відновлення виробництва після завершення війни.
Чи можливе відновлення заводу?
Відновлення Лисичанського НПЗ можливе лише після деокупації Луганщини. Експерти зазначають, що реанімація заводу може виявитися дорожчою за будівництво нового. Втім, інфраструктура об'єкта все ще може бути використана в майбутньому.
Висновки
Лисичанський нафтопереробний завод — важлива частина історії української нафтопереробки. Його потенційне відновлення залежить від військової та політичної ситуації, а також від інвестицій у модернізацію. Питання запуску заводу — це не лише економіка, а й питання енергетичної безпеки держави.
