Видання НафтоРинок 29 років поспіль, з 1997 року, описує події в нафтогазовому секторі, що зумовлює певну експертизу фахівців і подій в галузі. Люди з енергетики, зокрема паливо-енергетичного комплексу – часто ставали державними діячами і займали відповідальні посади в Кабміні за каденцій всіх президентів. Висування кандидатури Сергія Корецького у якості майбутнього прем’єр-міністра України для видання не стало несподіванкою – це був логічний результат його діяльності на посаді спочатку голови АТ «Укрнафта», а потім Групи Нафтогаз. У всіх керівників – є сформовані управлінські патерни поведінки. Аби зрозуміти, яким буде прем’єр-міністр Корецький, треба зрозуміти, яким він є як голова Нафтогазу. Власне, про це і буде матеріал.
Ми українці – з нами WOG
В листопаді 2022 року Сергій Корецький був призначений на посаду голови ПАТ «Укрнафта». Тоді він зробив не простий для себе вибір. Він лишив комфортний трейдинговий бізнес в групі Centurion. Крім того, управління в якості власника кавового бренду Idealist, який першим почав привчати українців пити фільтр каву. На момент призначення в «Укрнафту» йому було 44 роки і він вже був відомою людиною на ринку, бо одинадцять років очолював WOG. Історично мережа АЗК WOG – це ключовий актив нафтового крила Групи Континіум. Бізнес, який пройшов випробування 1990-2010-х років, конкурував з «Концерном Галнафтогаз», Групою Приват, TNK-BP і «Лукойлом», активно ріс і розвивався, аж до трагічної смерті Ігоря Єремєєва, одного з засновників ГК, який власне й очолював «нафтове» крило. Саме Ігор Миронович дав Корецькому ту саму путівку в життя, яку Сергій прийняв у 90-х ще будучи студентом, доєднавшись охоронцем до першого офісу з семи людей майбутньої компанії WOG.
Корецький швидко фахово зростав, любив аналітику і фінанси та пропрацював в компанії з 1999 по 2018 рік. Зокрема, з 2007 року він працював на посаді генерального директора. З ним компанія пройшла шлях від луцької мережі заправок до потужного національного ритейлера – з’явилися мультисервісні АЗК з хот-догами, кавою з апаратів Franke (перефразуючи екс-менеджера Корецького — Віталія Ткаченка: «якщо у Вас немає Franke, то у вас нема і кави», що призвело до моди на дорогі кавові апарати на АЗС (або вічного протистояння машин WMF проти Franke), пристойне кафе та сервіс в «Інтерсіті», тощо.
Після 2018 року він почав розвивати власний бізнес, і все вдавалось. Це не була «солодка пенсія», бо, як трейдинг енергоресурсами, так і кавовий бізнес – це складні, енергозатратні і ризиковані галузі, проте – це була робота на себе – чистий капіталізм. Але, почалося вторгнення. І замість того, аби заробляти, як трейдер на поставках енергоресурсів, які під час війни завжди в ціні, він свідомо погодився очолити «Укрнафту», чим здивував, зокрема, й редакцію НафтоРинку.
Держава націоналізувала ПАТ «Укртатнафта» та частку в ПАТ «Укрнафта». Перший актив - це нафтопереробний завод, Кременчуцький НПЗ. Другий актив – найбільший видобувник сирої нафти. З 2007 року «Укртатнафта» була під контролем Групи Приват, фактично, як і «Укрнафта». Триваючий корпоративний конфлікт між акціонерами, а саме державою та групою підприємців під керівництвом Ігоря Коломойського, паралізував вільний розвиток обох активів. Вже після Революції Достоїнства були неодноразові спроби щодо вирішення долі активів, але процеси йшли повільно. Кременчуцький НПЗ працював стабільно, проводив обмежену програму модернізації і постачав на ринок значну частку бензинів і дизелю, активно допомагав «Великому будівництву» із бітумом (згадайте якість доріг в Україні в кінці 2021 року!). За рахунок власного заводу Група Приват мала можливість тримати максимально конкурентну ціну на стелі, і, маючи разом з державними АЗС «Укрнафти» близько 1500 АЗС, виступали регулятором ринку, обмежуючи маржу менших мереж приватних гравців («Приват плюс 1 грн/л» або «Приват мінус 1 грн/л» – так регулювався ринок, адже за Приватом міняли ціни і інші гравці, аби бути конкурентними).
Інша справа «Укрнафта» - тут акціонери прийшли згоди, щодо обмеженого розвитку активів, зокрема з питання збільшення видобутку. Під керівництвом спочатку Марка Ролінса, а потім Олега Геза, компанія успішно виконала задачу з внутрішньої трансформації та стабілізації видобутку. Менеджери замахнулися навіть на модернізацію мережі АЗС – перші два десятки чорних UKRNAFTA з’явилися до великої війни. Таким, чином, компанія зустріла війну у стабілізованому стані й натхненна на подальші зміни. Націоналізація обох активів дала державі повний контроль, що призвело до утворення з пов’язаних, але відокремлених компаній – справжньої вертикально інтегрованої національної нафтової компанії – від свердловини до пістолета. «Укрнафта» - це наш SOCAR або Orlen. Але, що Корецький?
А Сергій Корецький був з небагатьох людей, які були готові очолити ці дві компанії. Він погодився це зробити, прийняв відповідальність і ризики (саме тоді в Корецького з’явилася охорона). Похід в «Укрнафту» - це далеко не питання готовності управляти компаніями, адже економіка цього бізнесу йому добре відома, але готовності зайти в активи, які багато років керувались Групою Приват – людьми далеко не простими, які мають розум, волю і довгу пам’ять. І в цьому рівнянні Сергій Корецький – не друг, що підставив плече, але людина, що очолила дві компанії, контроль над якими давав Групі Приват гроші, вплив і прогнозованість. Цього всього не стало і зникла мережа ANP – дуже просто. Корецький не друг, а ворог.
На момент призначення Сергій Корецький точно не знав, яка буде реакція від Групи Приват, як і не знав ніхто. Це впливові люди, навіть тепер, і в них точно були інструменти та механізми тиску і цей тиск був. Але, мова не про те – мова про перший раз, коли на широкий загал Сергій Корецький продемонстрував характер, готовність нести ризики і відповідальність за результат. Для фіксації – фінансовий комфорт і стабільність в обмін на конфлікт з одіозною бізнес Групою, неочевидною результативністю керування націоналізованими активами у майбутньому та постійний ризик отримати підозру від правоохоронних органів. Адже, державні активи – це завжди підвищений ризик потрапити у фокус правоохоронців. І це все під час війни – таким був вибір Корецького.
Нації потрібні хот-доги і американо
Коли він очолив дві компанії, після першого ж року керування був рекордний фінансовий результат. Тут мова йде скоріше про те, що фінансові потоки почали рухатись по іншому – тому був певний медійний ефект фінансового чуда. Просто раніше ніхто не знав і не обговорював скільки заробляє «Укртатнафта».
Всі розуміли, що Корецькому треба показати швидкий результат. У видобутку є своя інерція – результат можна показати через п’ять років після початку системних дій, як мінімум на тих родовищах, що є в управлінні. Не підходить. В переробці також складно, особливо під час війни, коли в твій завод залетіло безліч ракет, які вивели його з ладу на довгі роки, і питання відновлення переноситься на час повоєнної відбудови. Теж не підходить. Але, що Корецький міг робити краще за всіх, так це будувати національну мережу АЗК – дати нації у війні каву і хот-доги.
Ні, він не перший хто почав «причісувати» АЗС «Укрнафти». Це в новітній історії почав робити Марк Роллінс, а потім Олег Гез. Проте, модернізованих «чорних» АЗС було всього до 30 одиниць за п’ять років з моменту ребрендингу. А коли прийшов Корецький – почалось масштабування. Так, був спрощений дизайн, але він був більш національно акцентованим і з магазином, де можна купити хот-дог. І почалась динамічна кампанія з оновлення. Потім, мережа приросла активами АЗС Glusco та Shell. Акцентуємо, що «прощання» з Shell пройшло настільки швидко і коректно, що в нідерландському офісі задумались про подальші кроки щодо утримання бізнесу в Україні – можливо вони вернуться з моторними маслами, або операціями з видобутку, або знову мережею АЗС, та й в питаннях тепер не такого страшного для українських АЗС біоетанолу в Shell нам би повчитись. Але все це буде після Перемоги. Головне, що мости не спалені.
Сергію Корецькому подобається термін Lovemark, термін, що ввів в ужиток Кевін Робертс, генеральний директор британської рекламно-комунікаційної агенції Saatchi & Saatchi. Це означає – емоційний зв’язок з брендом, що переважає раціональність – люблю за щось, а просто так, бо наше. З «Укрнафтою» це просто, адже перші три букви в назві «УКР» переважають все. Бо, українці після початку вторгнення стали націоналістами. Але, у суто італійському стилі – націоналізм «Рісорджименто» - це об’єднавча форма, що плекає ідею відновлення. Тому зараз «Укрнафта» б’є рекорди по проливам і продажах (дай Боже сил та натхнення Владиславу Войтенко та Лесі Жарській тримати стелу низькою). І буде рости й надалі.
Ющенко НАК
«Нафтогаз» - це і є влада. Це було і при Кучмі і при Ющенко і далі. При Ющенко – «Нафтогаз» став тригером політичної турбулентності, що через роки вилилась у війну. Група «Нафтогаз» - це велика система з родовищами, нафтопроводами, газовими сховищами, всілякими управліннями, ГПУ, НГВУ, мережею АЗС, буровими флотами, базами відпочинку, виробництвом полтавської сметани, куском землі в Єгипті, що роджає нафту і бозна-що ще – це монстр, в основі якого люди і впливи за гроші і владу. Для когось стати головою НАК – це мрія. Для когось етап. Олексій Чернишов залишив посаду голови правління НАК «Нафтогаз України» у грудні 2024 року, коли був призначений на посаду віцепрем’єр-міністра – міністра національної єдності України. Міністерство, яке було створено, як сходинка наверх, аби Чернишов зміг стати прем’єр-міністром. Крісло прем’єра – це омріяна мета. Нафтогаз також просто етап. А для діючої влади Нафтогаз радше як тест – чи може людина керувати великими системами, не потрапити у корупційні скандали, не втратити ні кубометра газу, ні тони нафти, правильно законтрактувати газ на зиму, а головне – в правильний час – там багато маркерних питань. Олексій Чернишов залишає «Нафтогаз» і йде будувати політичну кар’єру на самий верх, а потім «згорає» у політичному штормі. І до речі, він не перший голова НАКу з амбіціями та спаплюженою репутацією в кінці. Нагадаємо, не задалася політична кар'єра і в попередників Чернишова, реформаторському духу яких й досі захоплюється фейсбучна спільнота.
У свою чергу, Сергій Корецький – «самий розумний в кімнаті» – виграє конкурс на очільника Нафтогазу. Хоча, конкуренцію йому складали дискредитовані менеджери часів правління того ж Андрія Коболєва, але тим не менш – конкурс був.
В «Укрнафті» у більшості зіпсувався настрій, адже Корецький задавав динаміку. Але, на зміну в «Укрнафті» прийшли люди достойні, тому кризи управління не сталось. На позиції в «Нафтогазі» ми бачили людину, що провела країну через зимовий період – тут він показав дипломатичний хист. Він знайшов фінанси – він ефективно купляв газ – Україна вистояла. А значить задача виконана, бо не було задачі вивести «Нафтогаз» на IPO, або вийти на видобуток 20 млрд до якогось року, або залучити інвесторів мрії, які все зроблять за нас, за наші ж гроші. Він бачив Нафтогаз «разом» і «без» транзиту російських нафти і газу, з рекордом обстрілів і таким же рекордом співчуттів в соцмережах по загиблих працівниках. Але рухався із задачею стабілізувати в кризі, під обстрілами критичних об’єктів, знайти гроші і закупити ресурс. Корецький не втратив контрольованості, не ввів систему в хаос, провів країну через зиму, і провів би ще одну, якщо б не політичні події, що вкотре ведуть його наверх, радше не за власною волею, але волею обставин.
Люди Корецького
Сергій Корецький, безумовно, людина у якої тепер є велика команда. Це переважно вихідці зі структури WOG, але є й ті, хто прийшли з ринку. Людей, що приєднались, об’єднує те, що вони були «зірками» у своїх компаніях і, можливо, конкурентами у минулому. Наприклад, розвивати мережу АЗС запросили Василя Бікуса, вихідця з «БРСМ-Нафта», який задавав динаміку розвитку мережі і створював конкурентні виклики для ОККО та WOG. Він просто швидкий і ефективний – тому Корецький його запросив. Або Богдан Кукура, нинішній очільник «Укрнафти», — це технар, що дуже обережний в словах, проте системна людина, яка в тихому режимі нарощує видобуток. До його призначення технарів не ставили на такі високі посади років двадцять поспіль. Або Сергій Федоренко, наразі один з найдосвідченіших фахівців у напрямку «Комерція», людина, яка працювала в компанії в команді Андрія Коболєва на позиції в АТ «Укргазвидобування», але одна з небагатьох, діяльність якої не була заплямована за весь буремний період 2015-2022 рр.
По кадровій політиці в «Укргазвидобуванні» - самому складному активі Групи Нафтогаз не пройшло багато змін – всі лідери газопромислових управлінь залишились на місці. Бо, якщо б Корецький почав кадрові реформи, то можливо б суттєво погіршилась керованість, а під час зими її втрачати критично для компанії.
Інакше кажучи, в кадровому сенсі, Сергій Корецький не революціонер, але людина, яка обережно інкрустує власні кадри у діючі системи, та людина, яка не боїться запускати у свою команду представників інших команд, якщо останні показують результат.
Диявол, як і Бог, в деталях – якщо Корецького підводять або підставляють – довго людина не затримається. Крім того, необхідно знати цифри, показники в режимі 24/7. І якщо він сьогодні не знає певних параметрів, то завтра він їх буде знати і питати по вертикалі вниз. Це просто стиль управління, той самий патерн, що притаманний багатьом на нафтогазовому ринку – бо ринок швидкоплинний, і зміна динаміки – це або заробіток, або втрата. Ну і фраза з нафтогазівського оточення від СК, яка чіпляє: «якщо навколо мене тут на нараді стільки розумних та багатооплачуваних людей, то чому в мене нема часу в туалет збігати?»
То яким прем’єром буде Сергій Корецький? Робимо обережне припущення, що він буде кризовим менеджером. Його мета така сама – пережити зиму, але тепер він відповідатиме за всю державу, а не лише Групу Нафтогаз. Знаєте чому, «червоні директори» перемагала дисидентів з «Руху» на світанку Незалежності? Вони перемагали, бо моральній перевазі протиставляли системність, бо вони і були системою. Корецький же не був системою, але прийшовши в «Укрнафту», а потім в «Нафтогаз» - він нею став. Але, ця система вже не радянська, а українська. Тому, не очікуйте революційних зрушень, голосної політики, а лише тихої, системної праці і нехай допоможе нам БОГ.
