Останніми днями в мережі шириться обурення власників бізнесу у зв'язку з нововведеннями, запровадженими постановою КМУ від 4 вересня 2026 р. № 1092 із змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 15 вересня 2026 р. № 1128. Існує побоювання, що через неможливість облаштувати укриття або безпечний простір з 4 грудня 2026 року низка бізнесів буде вимушена зупинити роботу. Розбираємося, чи так це насправді.
Що передбачає постанова КМУ?
Постановою № 1092 визначено, що у разі встановлення жовтого рівня загрози суб’єкти господарювання незалежно від форми власності можуть провадити діяльність в приміщеннях, будівлях, спорудах чи на територіях, де наявні захисні споруди, тимчасове або постійне укриття для персоналу та відвідувачів, або у приміщеннях, будівлях чи спорудах, які є спорудами подвійного призначення або у складі яких наявний безпечний простір. Водночас, якщо тимчасове або постійне укриття відсутнє, то провадити діяльність можна за погодженням з трудовим колективом до облаштування укриття, але не довше ніж протягом трьох місяців з дня набрання чинності цією постановою (тобто до 4 грудня 2026 року).
Крім того, суб’єкти господарювання облаштовують безпечний простір у приміщеннях, будівлях чи спорудах, які не належать до споруд подвійного призначення або у складі яких відсутній безпечний простір.
З огляду на зазначені приписи Мінекономіки опублікувало нагадування бізнесу про необхідність до 4 грудня підготувати підприємства до роботи за новими вимогами безпеки, а саме облаштувати укриття або безпечний простір. МВС вже також підготувало роз'яснення для бізнесу щодо того, як саме поводитися під час повітряної загрози.

Цікаво, що в самій постанові КМУ є лише положення про роботу під час жовтого рівня загрози, а жодних вимог до суб'єктів господарювання у разі оголошення червоного рівня загрози не встановлено. Натомість МВС вказує, що робота суб'єктів господарювання у разі оголошення червоного рівня загрози зупиняється.
Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 826/3979/18 вказав, що громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволено все, що прямо не заборонено законом», а державні органи та їх посадові особи — за принципом «дозволено лише те, що прямо визначено законом». Про це також зазначав Верховний Суд у постановах від 31 січня 2023 року у справі № 922/2071/20, від 16 березня 2023 року у справі № 160/8956/19. Це випливає з принципу верховенства права, який закріплений у ст. 8 Конституції України.
Також привертає увагу те, що в постанові не визначено, що буде, якщо не облаштувати укриття протягом відведених трьох місяців. Чи матиме це наслідком адміністративну чи кримінальну відповідальність керівника? Відповідь на це питання пояснюємо нижче.
Незрозуміло також, що таке тимчасове та постійне укриття, адже фонд захисних споруд цивільного захисту, згідно з ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, складають захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення, первинні (мобільні) та найпростіші укриття. Уряд також ввів категорію «безпечного простору», яка взагалі відсутня у Кодексі.
Повноваження уряду
Нагадаємо, що відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Ст. 19 Основного Закону України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який видає обов’язкові для виконання акти — постанови і розпорядження — на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України (відповідно до ст. 113 Конституції України та ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).
Приймаючи постанову № 1092, уряд посилався на ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та ч. 5 ст. 30 Кодексу цивільного захисту України. Водночас ані зазначеним Законом, ані Кодексом не наділено Кабінет Міністрів України повноваженнями обмежувати діяльність суб'єктів господарювання або покладати на них обов'язок облаштовувати укриття (навіть незрозуміло, що мається на увазі) чи безпечний простір.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (ст. 75). Верховна Рада України ухвалює закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, визначених Конституцією України (ст. 91); лише у законах України визначають, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадян (п. 1 ч. 1 ст. 92).
КСУ у нещодавньому Рішенні від 29 вересня 2026 року № 4-р/2026 фактично визнав неконституційним те, що Кабмін, будучи наділеним необмеженими дискреційними повноваженнями, встановлював обмеження прав фізичних і юридичних осіб під час карантину. Суд констатував, що Конституція України не наділяє жодний орган державної влади, окрім Верховної Ради України, повноваженнями визначати конституційні права і свободи людини і громадянина та встановлювати їх обмеження. КСУ також зауважив, що втручання держави у права юридичної особи розглядається також крізь призму впливу на конституційні права фізичних осіб, пов'язаних із такою юридичною особою.
Що дійсно зобов'язані зробити суб'єкти господарювання?
Зауважимо, що завдання і обов’язки суб’єктів господарювання у сфері цивільного захисту визначені у ст. 20 Кодексу цивільного захисту України. До них, зокрема, належать:
- забезпечення виконання заходів у сфері цивільного захисту на об’єктах суб’єкта господарювання;
- забезпечення засобами колективного захисту всіх своїх працівників, а для окремих об’єктів — також відвідувачів та інші категорії осіб;
- розміщення інформації про заходи безпеки та відповідну поведінку працівників, населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій на об’єктах з масовим перебуванням людей, інших об’єктах нерухомого майна, що перебувають у їх власності чи користуванні;
- організація та здійснення заходів з евакуації своїх працівників (персоналу) та майна, а також населення, яке перебуває в межах території суб’єкта господарювання та потрапило в зону дії небезпечних чинників надзвичайної ситуації (небезпечної події);
- здійснення навчання працівників діям у надзвичайних ситуаціях та в умовах особливого періоду;
- проведення об’єктових тренувань і навчань з питань цивільного захисту;
- виконання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, експлуатації, використання та реконструкції об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту.
Захисні споруди, споруди подвійного призначення, первинні (мобільні) укриття та найпростіші укриття належать до засобів колективного захисту. Категорії населення та відповідні об'єкти фонду захисних споруд, у яких населення укривається, визначені у ч. 3 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України. Для вирішення питань щодо укриття категорій населення суб’єкти господарювання завчасно створюють фонд захисних споруд цивільного захисту. Зазначимо, що це не означає, що всі суб'єкти матимуть побудувати сховища, протирадіаційні укриття чи споруди подвійного призначення.
Наприклад, часто на АЗС встановлюють саме первинні (мобільні) укриття, так як поруч немає підвальних приміщень, метрополітену тощо, а АЗС може бути місцем можливого скупчення людей. На території шкіл будують протирадіаційні укриття, адже відповідно до вимог Кодексу саме в них зазвичай підлягають укриттю учасники освітнього процесу. Якщо говорити про офісні приміщення або малий бізнес, то у більшості випадків їх працівники можуть переховуватися у спорудах подвійного призначення (метрополітен, тунелі тощо) або найпростіших укриттях (підвальні та цокольні поверхи тощо).
Суб’єкти господарювання можуть спрямовувати свій персонал до об'єктів фонду захисних споруд державної чи комунальної власності в межах пішої доступності (300 або 500 метрів відповідно до постанови КМУ від 10 березня 2017 р. № 138 та ДБН В.2.2-5:2023). Водночас необхідно врахувати місткість, призначення, фактичну доступність, режим експлуатації та можливість укриття саме відповідної кількості людей. Якщо суб’єкт господарювання планує систематично використовувати конкретну приватну захисну споруду чи укриття для укриття своїх працівників, зокрема визначити кількість місць та брати участь у її утриманні, доцільно врегулювати такі відносини договором із балансоутримувачем. Відповідно до п. 9 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 138, у разі використання одного об’єкта фонду захисних споруд кількома суб’єктами господарювання, вони беруть участь у його утриманні на підставі укладених договорів.
Якщо в межах нормативного радіуса пішохідної доступності відсутні об’єкти фонду захисних споруд, придатні для укриття працівників відповідного суб’єкта господарювання, виникає необхідність визначити інший спосіб забезпечення їх колективного захисту. Залежно від характеристик об’єкта та застосовних нормативних вимог це може передбачати створення найпростішого укриття, встановлення первинного (мобільного) укриття або будівництво захисної споруди чи споруди подвійного призначення.
Водночас відсутність доступного укриття сама по собі не означає автоматичного виникнення обов’язку побудувати на території підприємства капітальне сховище. Необхідність, вид і спосіб створення відповідного об’єкта мають визначатися з урахуванням вимог Кодексу цивільного захисту України, постанови КМУ від 10 березня 2017 р. № 138 та будівельних норм, застосовних до конкретного суб’єкта господарювання.
Також зауважимо, що не кожен підвал є укриттям. Постановою № 138 передбачено, що включення найпростіших укриттів та первинних (мобільних) укриттів недержавної форм власності до складу фонду захисних споруд здійснюється органами місцевого самоврядування, районною у м. Києві держадміністрацією на підставі акта огляду. Для первинного (мобільного) укриття до акта огляду також додається декларація про відповідність, передбачена Технічним регламентом засобів цивільного захисту.
Відповідальність
В Україні передбачена адміністративна відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог щодо утримання та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту (ст. 1753 КУпАП), кримінальна відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК України) та за службову недбалість (ст. 367 КК України). Водночас відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Таким чином, невиконання обов'язку, який покладається підзаконним нормативно-правовим актом і не грунтується на законі, не може утворювати склад правопорушення. При цьому облаштування безпечного простору, як це передбачено постановою № 1092, не означає виконання обов'язку щодо забезпечення засобами колективного захисту працівників та інших категорій населення.
Даний матеріал має виключно інформаційний та аналітичний характер. Він не є юридичною консультацією, офіційним тлумаченням законодавства чи рекомендацією до вчинення будь-яких дій. Автор не несе відповідальності за рішення, прийняті на підставі цього матеріалу без попереднього отримання професійної індивідуальної юридичної консультації.





