Влада Сінгапуру вирішила, що острівна держава вичерпала свій ліміт на число автомобілів на дорогах і з наступного року не буде її збільшувати. У Сінгапурі вже давно обмежують кількість транспорту на дорогах, тому мати власний автомобіль там дорого. Крім того що в країні досить високі податки на авто, щоб зареєструвати його, необхідно купити спеціальний сертифікат від уряду, який може коштувати близько 50 тис. сінгапурських доларів ($37 тис.). В останні роки Сінгапур збільшував число транспортних засобів на 0,25% на рік від загальної маси. Влада проводила щомісячні аукціони, на яких можна було придбати сертифікати терміном на 10 років.

Однак описаних обмежень, на думку влади, вже недостатньо, тому з лютого 2018 року уряд Сінгапуру буде утримувати кількість приватних транспортних засобів на одному рівні, передає CNN. Це означає, що тим, хто хоче зареєструвати автомобіль, доведеться почекати, поки у когось з нинішніх власників закінчиться термін сертифіката.

Влада Сінгапуру впевнена, що подальше збільшення числа автомобілів на дорогах міста призведе до заторів, а розширювати дороги немає можливості через невелику територію острівної держави. З цієї причини Сінгапур протягом найближчих п'яти років планує вкласти в розвиток громадського транспорту кругленьку суму - $21 млрд, - яку країна може собі дозволити, маючи річний ВВП на рівні $410 млрд (за результатами минулого року). Проте рішення заморозити кількість персонального транспорту в місті - досить жорстке. Складно собі уявити, щоб подібні обмеження ввели, наприклад, в українській столиці. Можна припустити, що відразу з'явилися б активісти, які в кращому випадку закликали б до безстрокових страйків, а в гіршому (і найбільш ймовірному) - до повстання проти міської влади.

При цьому, за інформацією CNN, в Сінгапурі зареєстровано всього 600 тис. приватних автомобілів - приблизно в два рази менше, ніж в Києві. А чисельність населення острівної держави майже в два рази більше: 5,6 млн проти 2,9 млн у Києві, за останніми даними міського Головного управління статистики. Перевага української столиці в площі невелика: Київ займає 848 км², тоді як площа Сінгапуру, за даними департаменту статистики країни, - 719,2 км², тобто на 15% менше. Так може, пора подати Віталію Кличку ідею ефективного способу боротьби з корками?

Імпортна залежність

Цікаво провести й інші паралелі між сінгапурською та українською реальністю. В енергетичній сфері азійська держава сильно залежить від імпорту. За даними сінгапурського енергетичного регулятора Energy Market Authority (EMA), країна в 2016 році імпортувала 176,3 млн т нафтового еквівалента енергії. З них 113,3 млн т (64,2%) припадає на нафтопродукти, ще 52,8 млн т (29,9%) - на сиру нафту. При цьому, згідно зі звітом BP Statistical Review 2017, загальне споживання енергії в Сінгапурі за підсумками 2016 року склало 84,1 млн т нафтового еквівалента, збільшившись в порівнянні з попереднім роком на 3,5%.

Насправді нафтопродукти, які ввозяться в країну, потрапляють туди лише для того, щоб потім бути перепроданими іншим азійським країнам. Як відомо, Сінгапур є великим транспортним хабом і одним з трьох найбільших портів світу. З річного звіту EMA вспаливає, що в 2016 році країна експортувала 98,3 млн т нафтопродуктів (99% імпорту) і 1 млн т сирої нафти.

Переробка

За даними BP Statistical Review 2017, сумарні потужності НПЗ в Сінгапурі становлять 1,5 млн бар./добу. Згідно з інформацією EMA, в 2015 році на НПЗ Сінгапуру було перероблено 51,5 млн т сировини (44,8 млн т - нафта і газовий конденсат; 6,7 млн ​​т - інша сировина), що на 4,7% більше, ніж попереднього року. Було вироблено 49,3 млн т нафтопродуктів - на 4% більше в порівнянні з 2014 роком.

Споживає Сінгапур, як для міста з 5,6-мільйонним населенням, солідні обсяги нафти. У свіжому звіті EMA немає даних про фактичне споживання в 2016 році, проте наголошується, що загальний обсяг використаної нафти в 2015 році склав 9,8 млн т, приблизно на 9,4% вище, ніж в 2014-му. Проте на споживання нафтопродуктів в транспортному секторі припадає лише близько чверті від загального обсягу - 2,45 млн т, решта 7,3 млн т (74%) нафти були використані в промисловості. Як відомо, в Сінгапурі виробляється багато продуктів нафтохімії, тому частина нафти використовується в якості сировини для цього сектору промисловості.

Роздрібний ринок

Схоже, сінгапурські заправки можуть похвалитися високими продажами палива. У країні зараз працює близько 180 АЗС. Якщо припустити, що всі 2,45 млн т нафтопродуктів були продані в роздріб на заправках, то реалізація однієї станції складе 37 т на добу. Природно, ця цифра не є точною, оскільки як мінімум громадський транспорт не заправляється на комерційних АЗС. Проте можна уявити собі масштаби продажів моторного палива на сінгапурських заправках. Для порівняння: згідно з даними Держкомстату, в Києві зараз працює 336 АЗС. За підсумками 2016 року на них було реалізовано трохи більше 506 тис. т всіх видів нафтопродуктів, включаючи сумішеві види палива, LPG та метан.

За даними з відкритих джерел, роздрібний ринок Сінгапуру поділений між чотирма мережами: Shell (57 АЗС), Esso (63), SPC (40) і Caltex (26). Всі ці заправки належать компаніям, які мають в Сінгапурі свої власні нафтопереробні потужності і працюють там вже не перше десятиліття.

Наприклад, Shell працює в країні вже понад 125 років - з 1891 року. Компанія зайшла туди задовго до здобуття країною незалежності, за часів, коли Сінгапуром управляли британці. У місті-державі розташований найбільший НПЗ Shell, яким компанія володіє на 100%. Завод потужністю 500 тис. бар./добу знаходиться на невеликому острові букум і включає в себе також великий нафтохімічний комплекс. 90% продукції, виробленої на НПЗ, експортується, відзначається на сайті Shell.

На острові Джуронг розташовані два інших сінгапурських НПЗ. ExxonMobil володіє тут найбільшим з усіх своїх нафтопереробних заводів (ExxonMobil Jurong Island Refinery) потужністю 592 тис. Бар./добу. Відзначимо, що раніше це було два заводи, що належали компаніям Mobil і Esso. Після їх злиття в 1999 році заводи об'єднали в єдиний комплекс. З цього НПЗ нафтопродукти надходять на АЗС Esso.

SPC - сінгапурська ВІНК, заснована в 1969 році, що займається видобутком нафти в країнах Азії. У 2009 році компанію придбала китайська PetroChina International. SPC і Caltex (входить до складу корпорації Chevron) володіють частками по 50% кожна в НПЗ SRC Jurong Island потужністю 290 тис. бар./добу. З огляду на складність своїх нафтопереробних потужностей, SPC може переробляти важку, середню і легку нафту. Компанія купує сиру нафту в 13 країнах, причому основна частина її поставок приходить з Близького Сходу.

Нещодавно газета The Sunday Times повідомила, що китайці, які зайшли в нафтопереробний сектор, намагаються вийти і на роздрібний ринок Сінгапуру. Так, на початку жовтня видання зазначало, що Sinopec купила на конкурсі дві ділянки землі під будівництво АЗС. Одна ділянка площею 1 689 м2 обійшлася китайському гігантові в $42,5 млн, а друга, за словами джерела газети, - приблизно в $45 млн. Не варто дивуватися: ціни на землю на острові дуже високі. Видання не змогло знайти економічних причин виходу китайського бренду на сінгапурський ринок, адже терміни окупності цих інвестицій складно собі уявити. Крім того, влада Сінгапуру під будівництво нових АЗС виставляє на аукціон 1-2 ділянки на рік. Через це новому гравцеві буде дуже важко розвивати свою мережу. Швидше за все, для китайців важливий сам факт присутності на ринку - «засвітити» бренд, так би мовити. Мабуть, лише з точки зору цін на землю Київ виглядає привабливіше. Але, на жаль, поки не з точки зору прозорості процесу її виділення. Але нічого - у нас все попереду.